Пам'яті

Під жовтим небом солом’яна хата, дерево, кінь і людина залишаються на одному місці.
Хата низька. Вітер Чеджу б’є по високому, тому вона низько припадає до землі. Не панує, а знаходить прихисток.
Людина зі зігнутою спиною довго перебуває за кам’яною огорожею. Огорожа не затримує вітер. Пропускає його крізь щілини й тому не руйнується.
Людина на цій картині теж не захоплює місце. Стає його частиною.
Мешкання — не місце життя, а постава, якою витримують світ.
Якщо читати так, назва відкривається наново. Залишатися в тій самій поставі на місці, де перебував той, хто пішов.
Можливо, це і є вшанування пам’яті.