Занурюючись у час

Солом’яна хата лишається на пагорбі,
човен пливе в морі.
Дерево хилиться за вітром,
кінь повертає голову до човника.
Людини не видно.
Кінь чекає замість неї.
Ніхто не наказував.
Серце, що довго чекало разом,
просто вросло в тіло.
Хоч те, що відійшло, не вертається,
дивитися лишається надовго.
Чекання — це
коли серце, повернуте в той бік,
уже не можна до кінця покликати назад.
Навіть там, де людина згасла,
чекання не згасає.