Хиткий обрій

Уся площина картини горить жовтим.
Земля і небо
хитаються в одному світлі.
Угорі — тонка лінія.
Це обрій.
Під тією лінією
човен пливе, мов цятка.
Нижче
чорні мазки пензля хвилюються, як вітер,
і поруч із ними щулиться солом’яна хата.
Стоїть там і постать, маленька.
Він не великий.
Дім малий, і човен далеко.
Та серед усього, що хитається,
він найменший,
і саме він — центр картини.
Людина завжди десь стоїть.
Під ногами — земля,
над головою — небо,
за спиною віє вітер.
Перед хитким обрієм
він не ширяє.
Він стоїть перед розхитаним світом
і до кінця тримається землі.
Пьон Сіджі не малював краєвид.
Він малював людину, яка все ж стоїть
перед розхитаним світом.
І сьогодні десь
хтось стоїть саме так.