Край урвища

На краю низького пагорба стоїть кінь, зіщулений у чорний обрис.
Тут не діється нічого особливого.
Лише одне світло разом забарвлює пагорб, море і небо.
Для Пьон Сіджі цей колір не був фарбою для малювання.
Класти колір сухої трави — уже само по собі кликати Чеджу.
Щоразу, коли пензель торкався полотна, з ним приходили сонце й вітер тієї землі.
Кінь на краю кручі й море під ним
дихають тією самою природою й життям місця в тому самому кольорі.
Цей колір не вкриває краєвид.
Він виявляє природу й життя місця.
Цей колір і є ця земля.
Ось чому він усе життя не залишав одного кольору. Змінити колір для нього означало покинути власне місце.