Видиво

Уся площина
хвилюється в сухому світлі.
Мов хвилі,
мов поля,
усе — одна жовтава верства.
Посеред неї
кінь і людина,
сплетені в чорну брилу,
тримаються одне одного.
Угорі стоїть висохле сонце.
Під цим світлом
те, що довго чекало,
втрачає рух.
Людина і кінь
застигають, спершись одне на одного.
Не можуть піти,
не можуть відпустити,
і зрештою стають однією кам’яною брилою.
Це подоба серця,
що навіть каменем
не змогло зректися свого чекання.
Чекання пережило
тіло.