Порожній дім ліворуч, порожній дім праворуч

Високо в небі — одне сонце. Далеко в морі — човен. Посередині —
скелястий острівець, що давно не рухався. На його схилі сам стоїть
кінь.
Унизу — дві хати. Одна зачинила двері і береже минулі дні. Друга
порожня всередині і чекає того, хто ще не прийшов.
Кам’яна огорожа довкола двох хат з’єднується і розходиться, ніби
заступає дорогу — і знову її віддає.
Поміж ними іде старий, спираючись на палицю.
Сонце стоїть, скеля триває, кінь чекає, хати порожні.
Лише старий іде.
Котра хата правильна — ніхто не каже. За зачиненими дверима є
життя, і у відчиненій порожній кімнаті є час, який ще не прожито.
Старий стоїть перед роздоріжжям. Але дорога не була дорогою від
початку.
Тієї миті, коли він переносить тіло на один бік, постає лінія дороги, і
одна порожня хата лише тоді стає його оселею.
Життя — це не пошук даної відповіді, а вибрати одне порожнє
місце між двома хатами і наповнити його власним теплом.