Ворона і я

Я лежу на землі і складаю з себе всю вагу. Втому прожитих днів, жаль
за хибно обраними дорогами. Ворона тихо дивиться на мене згори. У
її чорному оці нема ні суду, ні питання. Світ усе питає, хто я, а ворона
не питає. Лише лишається поруч, щоб я не був сам. Якщо довго
дивитися, я стаю схожим на ворону, а ворона — на мене. На одній
землі ми дивимося на одне небо. Хоч сонце й заходить, на душі трохи
легшає. Знати самотність одне одного без слів. Це моя розмова з
вороною.
Не питати й залишатися поруч. Для людини це теж найважче і те, за що найбільше вдячні.