Тайфун

Угорі важка лінія ділить небо й море.
Над нею пливе маленький човен.
Унизу — низька солом’яна хата і кінь зі схиленою головою.
Вітер уже минув. Картина тиха.
Але в заметених слідах, у притиснутій стрісі,
у зігнутій спині лишається його пам’ять.
Тиша ще не означає відновлення.
Те, що не видно, не означає, що сліди загоїлися.
Людське тіло таке саме. Навіть після бурі десь у тілі залишається її вітер. Спина людини, яка стоїть наче нічого не сталося, насправді говорить найбільше.
Вітер зникає,
але місце, що його витримало,
пам’ятає довго.