Іодо

Усе синє.
Небо і море
охололи в одному кольорі.
Сухі гілки на березі,
переплетені між собою,
припали до землі.
Вітер, що бив їх усе життя,
залишився в їхніх тілах.
Далеко посеред моря
самотній скелястий острівець
пливе маленькою цяткою,
недосяжний.
Можна було б назвати це
краєвидом.
Але вітер надто близько,
щоб назвати це так.
Непомітно ворушиться край одягу,
і холоне подих.
Той, хто дивиться,
не стоїть поза рамою.
Він уже ввійшов
поміж мокрі гілки.
Фудо — клімат і характер місця —
не те, на що дивляться здалеку.

Це стояти всередині,
зустрічати той самий вітер
і холонути разом.
Острів іще далеко.
Та вітер
уже тут.