Artwork text
На засніженому подвір’ї дерева стоять рівно.
Розгалуження гілок, вигини черепиці, навіть синя тінь, що
розливається по снігу, виписані дбайливо.
Художник уже знав, як малювати видиме.
Він умів схопити пропорції речей, створити глибину простору і
перенести на площину найтонші відтінки зимового світла.
Точне око і вправна рука, яких навчив академізм, ще стережуть
картину.
Але його шлях тут не спинився.
Поступово він малював не так гілки дерева, як вітер, що ними трясе,
не так форму дому, як тінь, яку той ховає, і поставу, якою він витримує.
Не так обличчя людини, як спину, зігнуту перед роками,
і замість барви перед очима лишив колір сухої трави, що довго
витримав сонце й вітер.
У цьому зимовому краєвиді все ще виразне.
Дерево є дерево, дім є дім, сніг є сніг.
Але згодом ті межі розмиються у вітрі.
Дерево стане тілом вітру,
дім стане поставою витримування,
а людина — малою істотою в просторі Fūdo.
Він не відкинув ремесла.
Він знав його так добре,
що зрештою зміг прибирати зайве.
Від академізму до Fūdo.
Від руки, що малює речі, до тіла, що зносить світ.
Тому його малярство йшло від зображення до буття,
від форми до постави.
Частина друга · Оповіді — Люди, що живуть далі
У цьому просторі Fūdo
живуть люди.
Key context
Бьон Ші Джі — корейський художник модерної та сучасної доби, який змальовував Fūdo Чеджу не як тло, а як умову існування. Самотність, очікування, вітер і колір сухої трави творять у його мистецтві глокальний корейський модернізм, укорінений у місці й відкритий світові.