Мати й риба

На лотку чотири рибини.
Лежать, мов дар моря.
Мати й дитина мовчать.
Кожне поринає у свої думки.
Сидять поруч — а проте два малі острови.
Чекають покупця, який не приходить.
У серце матері просочується тривога.
Очі дитини йдуть за човном далеко, на краю обрію.
За тією лінією — батько.
Човен лежить на воді.
Посеред широкого моря це ще один малий острів.
Батько теж мовчить.
Тягне сіть — і тягне знову.
Вітер віє без напряму.
І все ж він не пускає весла.
Ті чотири рибини
покинули його руки і лежать тепер на цьому боці, на суходолі.
Той один обід — причина сьогоднішнього дня.
Раптом він підводить голову.
На краю обрію — невиразна цятка.
Не бачить — але знає.
Там його дружина, там його дитина.
Тієї самої миті дитина на цьому боці теж дивиться на ту лінію. Два погляди зустрічаються на одній лінії. Вони про це не знають.
Обрій — відстань між ними двома,
лінія, якої не сягнути, але яка не рветься.
На цьому боці мати йде очима за човном,
на тому боці батько йде очима за суходолом.
Не бачачи одне одного, вони дивляться на ту саму лінію.

Риби мовчать.
Але несуть оповідь глибокого моря.
Піт батька,
обід родини,
час повернення.
Що довша мовчанка, то глибше чекання.
Перед лотком, на малому місці, спливає день родини.
Поки чиясь хода не спиниться,
так минає день.
І сьогодні теж.