Дорога додому

Під чорним небом білий вітер мете полями. Дорогою кольору сухої
трави йдуть жінка і кінь, похилені, мов одне тіло. Жінка несе на спині
мульхобок — глек для води, а кінь мовчки супроводжує її поруч. Вітер рве одяг і стирає
дорогу під ногами, але ці двоє не спиняються. Далеко — солом’яна
хата. Мала й невиразна, але місце повернення ще є. Дорога додому
— не дорога, якою йдуть, коли вітер ущухне. Це і втомленим тілом іти
до кінця, до дому. Дорога тягнеться, мов ось-ось урветься, і жінка з
конем вертаються тією тонкою лінією.
Навіть коли світло дому ще далеко, досить іти в той бік, щоб кроки тривали.