Самотність полудня

Сонце над головою.
Нема ні тіні,
ні місця сховатися.
Вітер перевертає поля,
човен далеко.
Хата тулиться низько,
дерево чорно хитається.
Одна постать
схиляється під ним.
Світла так багато,
що вже ніщо не торкається.
Полудень —
середина дня
і найвище місце самотності.
Нема темряви, куди відступити,
ні вечора, якого чекати.
Усе ясне,
і нікого нема поруч.
Тому та людина
найглибше сама
в найяснішу годину.
У кожному житті
є такий полудень.