Море — сльоза хеньо

Широке море
піднялося кольором сухої трави.
Посеред моря
у чорній скелі — кругла заглибина,
і в її середині
двоє людей щуляться одне навпроти одного.
Ховають голови в плечі одне одного
і збираються малим, мов єдина брила.
Вода холодна,
вітер сильний.
У них є лише
тепло тіл одне одного.
Малий острів,
двоє малих людей.
Але на цьому тісному місці
можна намацати вагу цілого світу.
Вітер великий,
море широке.
Людина мала.
Тому вони туляться ближче.
Витримати —
не означає подолати величезний світ,
а спертися одне на одного,
рівно настільки, щоб не впасти.
Кажуть, море — сльози хеньо, жінок-пірнальниць.
Ці сльози не стають морем,
бо поруч ще є плече,
на яке можна спертися.